Промовистими свідками жахливих  злочинів нацистів на окупованих територіях Європи є концентраційні табори та табори смерті – місця масового знищення в’язнів. У цілому у цих фабриках смерті опинилося 18 млн. осіб, 12 млн. з яких загинули. Всі шість таборів смерті знаходилися на території сучасної Польщі – це Аушвіц – Біркенау, Майданек, Собібор, Треблінка, Хелмно, Белжець. Можна сотні разів читати, дивитися фільми, вивчати на уроках про жахіття нацистського режиму, проте особисті враження, емоції і відчуття від відвідування цих місць залишаються найбільш вагомими, вони  пронизують наші душі і серця, і залишаться тяжкими спогадами, напевне,  назавжди… Протягом 24 – 29 червня 2014 року ми, Майборода Л.М. та Данилова К. М., вчитель ЗОШ №53,  були учасниками  сьомого науково-методичного семінару «Історія Голокосту в Західній Україні та Східній Польщі», який проводить УЦВІГ у співпраці з Державним Музеєм Майданек та Центром міської історії Центрально-Східної Європи  (м Львів)  та отримали унікальну можливість не просто побувати на місцях ізоляції та масового винищення єврейського населення Галичини і Люблінського воєводства, але й порівняти підходи до формування і збереження історичної пам’яті в Україні та Польщі. Наперед зазначимо, що таке порівняння не на користь нашої держави. На жаль, сучасне українське суспільство ще не готове сприйняти трагедію Голокосту єврейського народу як частину власної історії.

Програма семінару була надзвичайно насичена лекціями, відвідуванням пам’ятних місць, рефлексіями учасників. Перший день ми працювали у Львові, знайомлячись з єврейськими місцями міста, а саме Львівським гетто, Янівським табором, меморіалом Цитадель. Екскурсії провела пані Ольга Педан – Слєпухіна. Надзвичайно цікавою за своїм контраверсійним підходом була лекція доктора Василя Расевича, українського історика і публіциста, старшого наукового співробітника відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України.

Програма польської частини семінару передбачала відвідини таборів смерті Белжець, Майданек, Собібор, які знаходяться в Люблінському воєводстві Польщі; екскурсію теренами гетто Варшави, візит до Єврейського історичного інституту, відвідування Меморіалу пам’яті жертв Голокосту, який було відкрито в 2012 році; відвідини м. Замосць (екскурсії Старим містом, до місць депортації єврейської громади в табори смерті). Завершила семінар загальна дискусія «Вивчення історії Голокосту на прикладах відвідання місць пам’яті. Історична освіта і пам'ять «на місцях».

Що вразило найбільше? Перш за все, ставлення влади Польської держави до місць увіковічнення пам’яті. Держава досить вагомо  фінансує будівництво і діяльність таких місць. Адже Державний Меморіальний комплекс Майданек – Белжець – Собібор – це не лише меморіальний комплекс у нашому розумінні,  це і архів, і потужний науково-дослідницький центр, і, що особливо цікаво, - це освітній центр,  в якому проводяться заняття як для школярів, так і для студентів. В основі таких занять  - методика самостійного опанування нового матеріалу на підставі вивчення історичних джерел, перегляду відеофільмів, знайомства з відео свідченнями очевидців тощо. Власні спостереження, висновки, міркування фіксуються в спеціальних робочих листках.  Підсумком роботи школярів є екскурсії територією Майданека, в яких вони самі виступають в ролі екскурсовода. Таку методику спеціалісти меморіалу називають «Педагогікою пам’яті», яка дає можливість не лише отримати нові знання, а й набути важливих навичок самостійної дослідницької роботи, комунікації, сприяє усвідомленню людиноненависницької суті нацистського режиму, формує загальнолюдські цінності.

І якось мимоволі пригадуєш Бабин Яр, Янівський табір, львівську Цитадель і те, як вони вшановуються владою і громадянами…

Незабутні враження залишилися після відвідин  меморіалів на території колишніх таборів смерті в Белжеці, Майданеку, Собіборі. Шокувало все: і газові камери, і бараки, в яких «жили» в’язні, і крематорій, і музейні експозиції… Та найбільше запам’яталися люди, які працюють в Меморіалі: передусім пані  Ева Копер. ЇЇ екскурсія – то не лише оповідь про трагедію людей, які пройшли крізь Белжець, то крик душі, то застереження від повторення і заклик до збереження пам’яті, то історії не лише про смерть, але й про Життя…

Шість днів семінару пролетіли непомітно. Переосмислюючи побачене і почуте, захоплюємося тією частиною польського суспільства, які взяли на себе місію відродити і зберегти пам'ять про трагедію єврейського народу, як частину польського,  які показують нам, українцям, приклад того, що такий підхід сприяє формуванню почуття відповідальності за збереження пам’яті, усвідомленню необхідності цінувати людське життя, співпереживати, не бути байдужим.

Ми, вчителі, маємо розуміти, що в багатокультурному українському суспільстві не варто представляти історію України лише історією українського етносу, потрібна толерантна розповідь про долю польської, єврейської, російської та інших національних меншин та їх внесок у розвиток України. Це надзвичайно важливо для майбутнього держави, тому що саме  у шкільному віці формуються ставлення та особистий досвід спілкування між дітьми, які представляють різні етнокультурні й релігійні традиції і саме на уроках історії формується історична пам'ять суспільства.